Відомо, що полтавець Симон Васильович Петлюра був надзвичайно обдарованою людиною.

Навчаючись у Полтавській духовній семінарії у 1895-1901 роках, Симон проявляв себе як один із кращих учнів. Майже всі сучасники у своїх спогадах відзначали неабиякі гуманітарні здібності юнака, його зацікавленість театром, мистецтвом, народними традиціями, літературою та історією. Петлюра із дитячих років навчався грати на скрипці, опановував мистецтво диригування, виявляв хист до шкільних вистав, які влаштовували учні до різних церковних свят. Як правило, це були інсценування анекдотів, оповідань, на зразок давніх бурсацьких інтермедій.

Із великим пієтетом Симон ставився до театру, схиляючись перед талантом таких майстрів сцени, як Заньковецька, Кропивницький, Тобілевич. Із багатьма корифеями театру він особисто підтримував знайомство ще з полтавського періоду. Незаперечним фактом є його знайомство із засновником української національної музики М.В. Лисенком.

Згодом у 1907-1908 роках у періодичних виданнях «Слово» та «Україна» друком з’явиться ціла низка його статей «Пам’яті Івана Тобілевича (Карпенка-Карого)», «До ювілею М.К. Заньковецької», «Уваги про завдання Українського театру», «Ювілей М.К. Заньковецької» та ін. Тож зважаючи на численні культурологічні публікації Симона Васильовича, можна припустити, що Петлюра міг би стати відомим мистецтвознавцем або літературним критиком.

Із полтавським театром, вистави якого організовували в тогочасному «Полтавському просвітницькому будинку» (нині це реставрована будівля кінотеатру «Колос»), пов’язаний і початок публічної політичної діяльності Петлюри, оскільки саме там відбувалися найважливіші громадсько-політичні заходи містян.

Заступник директора – начальник відділу інформації та

використання документів Державного архіву Полтавської області

Тарас Пустовіт